Іван Бойчук - поет, бо пиша краще, ніж говорить. Не тому, що говорить погано, а тому, що говорить і живе, як всі. Грішить і творить добро, сміється і плаче, залишається жорстким і байдужим, добрим і відданим. Залишається собою зі всіма своїми перевагами й недоліками. До чого тут поезія? Якби не було цього, не було би й поезії. Світ, витворений Іваном є метою, частково осягненою ним, принаймні, усвідомленою. Біблійні й літературні алюзії, які зустрічаємо у збірці, закономірні - ніхто ж не збирається відкривати велосипед, у тому числі й Іван.