Роман Юрія Винничука «Мальва Ланда» – справжній виклик для сучасного читача вже навіть тому, що нині рідко кому вдається подужати 540 сторінок. Стільки в українській прозі вже не пишуть ані Шевчук, ані Загребельний. Однак найвитривалішим гедоністам текст приносить тотальне задоволення, яке межує з еротичним, ба навіть іноді переростає у щось замежове або, як дехто каже, трансцендентне. Винничук як відчайдушний еротоман не вміє писати інакше.
«Мальву Ланду» можна вважати вершиною його творчості, або – залишмо метру простір для самовдосконалення – принаймні віховим текстом, в якому поєдналися бурхлива фантазія, перманентний потяг до альтернативності, батярська ніжність і неканонічний патріотизм. Так, саме стоїчний патріотизм і пошуки «внутрішньої України». України сутінкової, вечорової, андерграундової, низової, інтимної. Одне слово, підсвідомої або й несвідомої. Фантазійна сміттярка, де живуть симпатичні потвори - клаки, жарівляки, каракони, дротяні удави, привиди, русалки, демони, де є Море Борщів і де подають каву по-сміттярському – ось місце подій. Герої нічим не гірші від екзотичних творив, тому й мають чудернацькі імена – Бумблякевич, Фрузя, Лютеція, Ціммерман, Кузеля, Курделя, Транквіліон Пупс, Дзюньо, Шруботяг...

Винничук звертається до ірреально-фантастичної реальності. Тої, що завжди існувала всупереч реальності офіційній і видимій. Чи лишень українській?
Одвічний потяг українців до партизанщини знаходить у завзятого підпільника Винничука свій повнокровний вияв. Читач ховається у «Мальві Ланді», немов у схроні, бо йому затишно у надреальності Винничука, в його своєрідній доброті та щемкій уважності до кожної деталі, в його елегантному гуморі й ніжній печалі, повітряному цинізмі та стилістичному колориті. Альтернативна країна «Мальви Ланди» – це не Ельдорадо, якого ми ніколи не знайдемо, і не Атлантида, яку ми назавше втратили. Винничукова Україна генетично виростає з української казки – нашого одвічного «були собі дід і баба», яке вигадувалося народом – хоч убийте мене! – не для моралі, а для чистого задоволення. Винничук взяв на озброєння казкову стратегію і не прогадав. Цей автор добре розуміється на різноманітних видах задоволення. Пошуки таємничої поетки Мальви Ланди – це насамперед пошук ідеалу. А що таке ідеал, як не вічний кайф читання чи то пак слухання – казки ж бо не читають, їх слухають!
Чи матиме Винничукова казка щасливий кінець? Чи висохне коли-небудь Море Борщів? Чи знайде наш герой таємничу поетку Мальву Ланду? Винничукова казка, як і все прекрасне на цій землі, ніколи не закінчується. Тому 540 сторінок (чи кількасот мегабайтів) – насправді мало, бо такого хочеться ще і ще, але цілком достатньо, щоб закохатися в цю прозу назавжди.