«Лісова пісня» — один з шедеврів Лесі Українки, де прадавня міфопоетика, туга за втраченою гармонією людини зі світом і модерністське прагнення краси витворюють магію тексту, що вже упродовж століття не втрачає принадності для читача. Кілька інтерпретацій драми, що належать дослідникам різних поколінь, уривки з листування, яке незрідка було авторським коментарем, дають змогу глибше та стереоскопічніше прочитати твір, що став класичним, не втративши принадності ліричного роздуму й глибини філософської рефлексії.